О, як же ти не вмерла, Україно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Щороку Україна прихиляє голову перед мільйонами Жертв Голодоморів, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні.
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це намагались висвітлити спершу радянські, а згодом російські історики.
В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1 400 – щогодини, понад 30 тисяч – щодня. Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим.
Трагічні події 1932 – 1933 рр. вписали чорну й ганебну „славу” тоталітарної держави в життя українського народу навічно. Пам’ять про ті часи вкарбувалась у свідомість наших співвітчизників назавжди, вона болем проймає серця людей, є насправді невмирущою.
В ДПТНЗ «Краматорський центр професійно-технічної освіти» щороку вшановують жертв голодомору, в навчальних групах проводені уроки реквієми «Голодомор 32-33 років: не забудемо, не пробачимо», здобувачі освіти разом з педагогами закладу взяли участь в обласному заході «Вшанування пам’яті жертв Голодомору-Геноциду та вшанування пам’яті Миколи Лемика», приєднались до акції жалоби «Запали свічку пам’яті».
Цього року вшанування пам’яті жертв сталінського режиму відбувається під час повномасштабної війни росії проти України. Знову проти українців росіяни застосовують геноцидні практики. Адже росія в цій війні переслідує ту саму мету, що й під час Голодоморів — знищити українську ідентичність і націю.
⠀Трагічні події сьогоднішнього дня наочно показують нам всім, що дуже важлива жива пам’ять всіх жертв.
